У мене складається враження, що треба створити ще один розділ на нашому сайті – “Перлини Львова”… Для маленьких, захованих закладів, які, можливо, не одразу викликають бажання зайти, але до яких повертаєшся знову і знову після першого візиту. Чайхана Самарканд – один із таких…
На свій сором мушу зізнатися, що не дуже знайомий із кухнею узбеків. Я виріс в Мюнхені, де є заклади кухонь практично всього світу, але, в першу чергу, це була Туреччина, центральна Європа, Азія та США. Ресторани кухонь Близького Сходу та центральної Азії там велика рідкість, і в Україні я теж тільки починаю їх для себе відкривати. Мені пощастило, що зі мною чайхану відвідали мої друзі – Настя і Діма. Діма має далеке коріння з Узбекистану, вже встиг побувати в Ташкенті і зміг мені розказати багато цікавого. Як тільки ми зайшли у заклад, по обличчю Діми було видно, що його наповнювало ендорфінами від думки про манти…
Для мене це все було нове, тому перше питання: що це? кафе? ресторан? Діма пояснив, що це Чайхана, і що це окремий вид закладу харчування. Щоб не видумувати, давайте глянимо у WIKIPEDIA:
“Чайхана́ (тадж. Чойхона, узб. Choyxona; від «чай» і перс. хана «житло», приміщення) — заклад громадського харчування, а са́ме ча́йна у країнах Середньої Азії, в першу чергу, Таджикистані та Узбекистані, а також у Ірані. Чайхана традиційно виконувала роль не лише кнайпи, а й місця зустрічі, обговорення справ, клубу за інтересами. У сучасних умовах в Таджикистані та Узбекистані чайхани до деякої міри відіграють роль культурних осередків, являючи, нерідко цікаві зразки архітектури і декоративного мистецтва (розписи, різьблення як зовнішні, так і в інтер’єрах; з іншого боку, будучи місцями проведення різноманітних заходів.”
Чайхана Самарканд трошки захована. Ідете по вул. Пекарській і повертаєте на вул. Тершаковців (Євроготель). Вхід – по сходах вниз одразу за кутом після банкоматів. Перше побачене мене трохи відлякало, але я вже звик отримувати від грузинських ресторанів подібний інтер’єр. Нас дуже тепло зустріли – ідеальною українською мовою – та відвели на другий поверх, де набагато симпатичніше. Там на нас чекав затишний столик із м’якими меблями під балдахіном.
Офіціантка була дуже забігана і чомусь виглядала трошки напруженою (переживала). Однак, гарно порадила, на що вартує звернути увагу в меню. Читаючи його, розумієш, що таки знайомий неодноразово з цими стравами, але то не до порівняння з тим, що до тепер треба було пробувати.
Ми зупинилися на мантах, які готують на парі і подають із добряче пікантною аджикою. У мене часто буває момент, де вагаюся між ситною основною стравою та супом. Тут я знайшов собі чудовий варіант – лагман – це домашні макарони у густому, наваристому бульйоні з масою овочів та м’якесенькими кусочками м’яса. БОМБА!
Крім того, ще є багато позицій: плов, шурпа, самса та ін., які я ще прийду куштувати 100%. Тут все домашнє, дуже смачно, оригінально приправлено і різновидність така, що можна прийти багато разів, без того, щоб щось приїлося. А головне те, що тут так дешево, що аж вагався між різними варіантами: “в меню забули змінити ціни з часів Майдану”; “порції будуть мікроскопічні”; “я якимось чудом потрапив у Франківськ/Тернопіль” та багато ін. ;)
Нічого то не правда! Порції великі, все свіженьке і смачне! На людину можна рахувати 50-100 грн, і то на дуже добру і ситну вечерю. Нам ще й вистачило на бахлаву як десерт (одна з кращих, яку я їв) та легкий десерт з веселою назвою “Чак-чак “.
Висновок: суто від себе як екс-ресторатора і людини, яка любить кулінарію: відвідайте цей заклад! На відміну від мереж, які за конвеєрним принципом “тулять” чорт зна що, тут вміють готувати і роблять це від душі! Підтримуйте маленькі заклади, які дійсно стараються, навіть якщо треба трошки пройтися і, можливо, перший раз пошукати. Воно цього вартує! РЕКОМЕНДУЄМО!!!