На фоні 25-ої річниці Незалежності України хочу поділитися думками, які мені не дають спокою: що таке українська кухня? Більшість людей тепер скажуть, що це вареники, борщ, голубці. Декілька спеціалістів ще назвуть пиріжки, холодець, кутю, інші речі. Але невже з українською кухнею все так просто, що її основні страви можна перерахувати на пальцях?
Україна зараз почала дуже швидко розвиватися. Чому практично всі нові готелі і ресторани ставлять акценти на італійську, французьку або японську кухню, а українські заклади дотримуються в основному формату забігайлівок або їдалень? Невже українська кухня проклята навіки носити імідж бюджетної їжі, яка створена для того, щоб бути ситим, а не щоб нею насолоджувалися?
То не так? Мама або бабця завжди варила дуже смачно, і то, звичайно, не порівняти з тим, що подають в університетській їдальні? Звісно ж, ні, і зрозуміло, що у мами найсмачніше. Тут ніхто не сперечається. Але коли Ви останній раз від друга чули фразу: “Я вчора у центрі їла такі смачні вареники”? А таку: “У тому новому італійському ресторані в центрі роблять надзвичайні равіолі”?
Я не думаю, що різниця між вареником і равіолі настільки суттєва, щоб викликати настільки різні реакції. Вважаю, що є три основні проблеми, чому українська кухня виглядає такою несучасною і, вибачте за вислів, примітивною:
- імідж;
- мале знання про страви з іншого регіону, що призводить до маленького вибору;
- обмеженість продуктів, які використовуються, що підкреслює простоту страв;
Подивімося, наприклад, на такі країни, як Італія, Іспанія чи Франція. Кожний регіон славиться своїм всесвітньо визнаним продуктом, і кожен житель нагадує хобі-гурмана. При в’їзді в Парма, Серано чи Дижон завжди є таблиця з інформацією про регіональний делікатес. В італійському містечку Модена є пам’ятник оцту Бальзаміко, коли у тому ж місті є і завод автомобілів Ferrari. Взагалі, коли їдеш по цих країнах, створюється враження, що мало не кожен регіон має чим похвалитися у кулінарному плані. А Україна? Маса пам’ятників шахтарям і письменникам. Не подумайте, що я маю щось проти шахтарів і, тим паче, не проти Шевченка чи Франка, але невже Бринза або Кримське вино не заслужили теж на маленьку табличку? Чи, врешті, народна кухня не є теж невід’ємною частиною нації як мова, гімн та прапор? Чи наші кухарі не заслужили теж на добру зарплату і повагу за свій труд? У Європі пекарі насолоджуються пошаною від своїх клієнтів, за те що вони всю ніч працювали для того, щоб ми могли споживати свіжий хліб та солодку випічку. В Україні хлібна індустрія деградувала до конвеєрного бізнесу (як виробництво, так і продаж). І це у країні, в якій хліб носить настільки важливий статус. Невже не приємніше купувати його на місці виробництва і при цьому дивитися в очі людині, яка його зробила? Чи не вартує за це, можливо, і заплатити трошки більше?
Я сам приїхав з Мюнхену. У Баварії донедавна була та сама проблема. Баварська кухня вважалася простою, і небагато заслужених кухарів дивилися в її сторону, коли шукали нові ідеї. Тільки за останніх кілька десятиліть, завдяки декільком кухарям, які наважилися взятися за це питання з іншої сторони, вона почала відроджуватися. На сьогоднішні баварська кухня поважається кухарями та любителями добре поїсти з цілого світу. Звісно, вона, як і українська кухня, не є такою елегантною, як французька чи японська, але якщо б ви могли вибрати, ви б взяли водорості з тофу чи печеню в пивному соусі? Звісно, суші – це смачно… інколи… але після певного часу хочеться «щось путнє», а тут українська кухня явно має що запропонувати. Єдине, що треба, це розширити свій горизонт щодо страв та продуктів. Якщо буде попит, швидше чи пізніше буде і пропозиція. В Україні вже з’явилися потужні мережі супер-, мега- та гіпермаркетів, які можуть здійснити, в принципі, будь-яке ваше бажання. Головне, щоб ви були не одні. Якщо 20 людей на день почнуть смикати продавця у супермаркеті “чому немає правдивої козячої бринзи або баранячого м’яса”, то через трохи часу воно з’явиться (разом нас багато… ;) ). Згадайте, що нещодавно важко було знайти салат айсберг чи авокадо, а тепер вони повсюди. Головне, говорити, запитувати, а не обертатися засмученими та іти геть. А також випробовуйте нові речі! Відкиньте принцип “що село не знає, воно не їсть”! Відкрийтеся для нових продуктів і ви будете здивованим, скільки ще існує нових речей, і як гарно їх можна комбінувати з традиційними українськими стравами.
На сайті streetfood.in.ua ми завжди раді повідомити про новий ресторан чи продукт,вартий уваги. Особливо тішимося, коли це “наш” продукт. Фінансова криза в країні має одну позитивну сторону: поступова відмова від імпорту і перехід на власну продукцію. Пусті гасла “купуй рідне” не потрібні, якщо це неякісні продукти. Саме тому дуже радує бачити, що на сцену виходять нові (частково ще малі) гравці, які можуть гордитися своїми творіннями, і яких не підтримуємо, бо треба, а тому, що хочеться! Тому цінуйте своє. Не ведіть гостей зі штатів в McDonalds. Пробуйте оригінальні модерні композиції та цікаві традиційні страви, коли є можливість. Тільки так ми збережемо невід’ємну частину нашої культури, якою можна гордитися!