Gasser-Hof, Heimstetten. Hauptsrasse 18 (Німеччина)
Це маленьке село міського типу, неподалік Мюнхену. Ок, назвати, то «селом» важко, враховуючи, що там коло 10 ресторанів, закупівельний центр, лікарі на всі болячки і через дві зупинки автобусом їде німецька «електричка – S-Bahn» яка за 15 хв Вас завезе в центр Мюнхену. Однак, щось сільське там таки є – це поля. І я Вам скажу, що росте там, напевно, найкраща кукурудза яку я коли небудь пробував (а я пробував багато).
Heimstetten є сусіднє село від Kirchheim де жили мій Дідо та Бабуня і навіть я там ріс перші роки. У мої родині завжди віддавали велику увагу кулінарії. Дідо (який пережив перевезення Фашистами і подальше знущання) завжди вчив, що треба шанувати продукти харчування. Покарати когось з дітей, відправивши голодним спати, для нього було просто немисленим злочином. Щоб вона не начудила, але дитина ніколи не повинна відчути голод.
У нас з дідом була маленька традиція, що ми разом ішли пішки по першу кукурудзу сезонну (30 хв в одну сторону. 1 год якщо не спішити і балакати про все завгодно).
Власник ферми, або «Бавор» як дідо називав, пройшов вишкіл у Канаді (звідки і привіз насіння) і повністю спеціалізувався на кукурудзі. Звісно, як і всі фермери він вирощує не тільки її, але одразу помітно, що це його «пасйон».
До сьогодні кукурудза продається на гарненькому стенді прямо при вході на ферму по типовому, для Баварії, принципу. Самообслуговування. Ви без нагляду, не тільки самі собі берете кукурудзу і кидаєте за неї гроші в скриньку (50 євро центів за шт.), але й здачу собі самі берете. Бавор нам колись казав, що інколи бували випадки, що молоді люди собі брали видно щось на «пиво», але всі ми були молоді і такі рідкісні випадки не змусять його щось міняти.
Німці організовані люди, тому Ви звісно найдете пакети і навіть маленьку брошурку як готувати кукурудзу. Окрім кукурудзи Ви найдете картоплю, цибулю, волове м’ясо та багато ін. цікавого.
Коли ми перший раз з дружиною поїхали до Мюнхену, Дідо мій вже не жив. Я її розповів про нашу традицію і, що саме зараз сезон. Пора настала показати її щось нове. По дорозі я показав типове німецьке поле у якому більше каміння ніж землі. Каті не вірилося, що там взагалі щось може рости :)
До цього у нас з нею було одне, з наших численних «непорозумінь націй». Вона любила кукурудзу яку вона знала з Львова. Я не розумів як то можна їсти, оскільки то ж була «кормова кукурудза» яка смакувала крохмалем і була жостка і зовсім не солодка.
Дійшовши до цілі я побачив у її очах, що це була любов з першого погляду ( не певний, що навіть між нами аж так було :). Як вчив бавор, ми додали до води трішки масла і цукру. Варили 10-15 хв. і лише 1 хв. перед готовністю додали солі. Мембрана кукурудзи лишається ніжною і вариться швидше ніж коли дати сіль одразу (то саме наприклад з горохом та фасолею). Я по звичці натер кукурудзу маслом і посипав сіллю. Катя виявилася пуристкою у цьому плані і просто накинулася на неї. Ніжні зернятка, солодкі як мед без крихітки присмаку крохмалю. Еталон. Делікатес.
Ми потім що 1-2 дня ішли по добавку. Літо було прекрасне. Будете близько (і навіть якщо треба поїхати пару км.) – попробуйте. Повірте, що воно цього вартує.
