ТЦ “Кінг Крос” я люблю. Однак, щодо закладів харчування переважно розчаровуюся. Враження, що високі орендні плати змушують економити на якості їжі. Побачивши, що вже і тут відкрили філію франшизи ХІНКАЛЬНЯ, вирішив нарешті глянути, яке воно. Тим паче зі мною була дружина, що дало можливість оцінити одразу декілька страв.
Мій кращий друг з дитинства – Леван, родом із Грузії. Мама його на кухні творить просто чудеса (хоч і надто скромна, щоб визнати це).
Я полюбив грузинську кухню одразу. Вміле приготування м’яса на вогні, гострі спеції, маса зелені та інгредієнтів, які нам добре знайомі, але які ми часто ігноруємо у повсякденні (наприклад, гранат та горіхи), просто викликають у мене захоплення. Тому, заходячи у Грузинський заклад, очікування великі…
Те, що ми не у ресторані, а їдальні, стало зрозуміло майже одразу. З нами швиденько привіталися і витерли стіл на швидку руку. Офіціантка, на жаль, при цьому забрала меню зі столу і пропала у невідомому напрямку… Але ми собі допомогли самі з тим. Наступна проблема (з якою я часто стикаюсь у кавказьких ресторанах України) – це відсутність “субтитрів” у меню. Якщо ще «Хінкалі» і «Аджика» більшості відомі, то такі речі, як “Лобіо” чи “Чахобили”, викличуть як мінімум невпевненість у більшості галичан. Хоча б основні інгредієнти страви варто було зазначити. Навіть “Ткемалі” (соус з аличі) не часто готують із м’ятою (як тут), а це, можливо, не всім до смаку…
Вибір не надто великий, але на заклад такого типу – цілком достатньо. Є як супи, так і перекуски, головні страви і десерти. Ми зупинилися на супі Харчо, фірмових Хінкалі та шашлику.
З напоями було складніше. Оскільки офіціантка була дуже забігана (3/4 закладу були заповненими), то її надовго затримати для розпитування не було можливості. По поличках було видно, що в асортименті є грузинські лимонади, але у меню ціни були вказані не конкретно, а “від 22 грн”. Переліку не було. Хто бажає грузинського вина до м’яса, теж розчарується. Можливо, через дорогі ліцензії на алкоголь тут вирішили відмовитися від нього взагалі.
Страви нам принесли, як вдалося приготувати: я встиг доїсти суп і хінкалі, а дружина ще чекала на своє замовлення.
Суп Харчо був смачним. Пікантний, але в міру. Свіжі спеції, кінза та лимон були добре відчутні. Не як “домашній”, але на тверду четвірку.
Хінкалі були великі і симпатичні на вигляд. Мені їх принесли одночасно з супом. Отож, поки я його їв, жінка пробувала з’їсти один “по-грузинськи”, тобто руками (початківці: готуйте серветки). Це не жарт: хінкалі треба брати за «хвостик», притримуючи іншою рукою мішечок, надкусити і спочатку випити бульйон із середини, а потім вже з’їсти тісто з начинкою. Хвостик переважно не їдять. У цьому випадку і не довелося, бо він був недоварений.
Тісто було еластичне і не розпадалося. Начинка – добрі куплені пельмені (що, звісно, для ресторану недуже), але, загалом, було непогано. Однак, фірмовій страві треба приділити більше уваги. Важливо, що 5 штук (по акції) обійшлися у 35 грн, і ними повністю можна перекусити.
Коли ми нарешті дочекалися шашлика, то отримали змішані емоції. Подача була абсолютно без любові: кілька шматочків м’яса з маринованою цибулькою збоку. Таке можна зробити набагато гарніше. Але на смак шашлик був дуже добрим: м’який, соковитий і грамотно просмажений. На жаль, до шашлику нам не могли нічого запропонувати. Ми зупинилися на хлібові.
Що мені зовсім не сподобалося, то чистота. В кошику з хлібом знайшли волосину, обидва стакани з-під соку були брудними, причому на одному ще були чіткі відбитки губ попередньої клієнтки (хоч із сучасним населенням, може, і клієнта). В кінці нам принесли чек “від руки”, бо “касовий апарат заглючив”. Добре, що мали кеш із собою, бо з карткою мали б також проблему.
Отож, Хінкальню однозначно рекомендувати я, на жаль, не можу. Фірмову страву можна знайти і в кращому приготуванні у місті Лева. Однак, хто хоче непогано перекусити за відносно невисокою ціною, або просто менш прискіпливий до обслуговування і чистоти, тут, певно, собі щось відшукає.