“Франчайзинг …— це форма співпраці між юридично та фінансово незалежними сторонами…, в рамках якої одна сторона (франчайзер), що володіє успішним бізнесом, відомою торговою маркою, ноу-хау, комерційними таємницями, репутацією та іншими нематеріальними активами, дозволяє іншій стороні (франчайзі) користуватися цією системою на певних умовах.”
Чому з цього починаємо огляд закладу харчування ? Та бо як можуть бути два заклади тої ж франшизи настільки різними ???
Нагадую, що ми нещодавно робили огляд тої ж самої ХІНКАЛЬНІ, але в ТЦ Кінг Крос (с. Сокільники) і дуже розчарувалися.
Тільки через пораду Діми (друга, якому я сліпо довіряю щодо ресторанних рекомендацій), я себе змусив відвідати іншу філію на пр. Крива Липа. Тим паче, по секрету Вам скажу, що ми готуємо порівняльну статтю про хінкалі різних закладів, і було б неправильно оминати цілу мережу через один випадок ;)
Отож, з максимально позитивним настроєм одного вечора зібралися на нашу рідну Криву Липу. До сих пір перевіряю, чи під номером три все, як слід, бо тут було моє «покійне» Cafe BestOf, де започаткувалася історія добрих бургерів у Львові, і де ми з Святом познайомилися (в наслідок чого з’явився сайт streetfood.in.ua). Це вже в минулому, а ми прийшли через актуальне питання: чи дійсно тут одні з кращих хінкалі Львова.
Помахавши у вікно старим друзям із KREDENS CAFE, ми добралися до точки призначення. Друзі з Грузії не сильно змінили інтер’єр наших колишніх сусідів з “Esse Floress”, додавши тільки типових декорів із своєї батьківщини і замінивши меблі на масивніші. Вигладяє симпатично. Трішки тіснувато, може, але, думаю, для такого дружнього народу це тільки в плюс. Саме грузинів в той момент тут було чимало, що, певно, добрий знак. Хто ж краще може оцінити якість їхньої кухні ?
Офіціант був забіганий, але старався лишатися привітним. На жаль, нам його трішки бракувало при аналізі меню, оскільки тут (так як і в Кінг-Крос) без мого “генецвалі” Левана (який зараз в Нью-Йорку), половину не зрозумієш. Звідки я, хлоп з Баварії, чи мій братуха з Тракту Глинянського, Юрко, маємо знати різницю між “ХАЧАПУРІ ПО-АДЖАРСЬКИ ” і “ХАЧАПУРІ ПО-МЕНГРЕЛЬСЬКИ” ??
Офіціант елегантно бігав мимо нас зі словами “хвилиночку, зараз підійду”… Ну ми хлопчі не прошті… понакупляли собі яблофонів, маємо 3G і давай гуглити… Цікаво, між іншим, як би SIRI відповіла на таке питання? :) Ми так і не дізналися, бо офіціант таки прибіг до нас раніше.
Він нам пояснив, що ПО-АДЖАРСЬКИ – то з “сирим яйком” і сиром. Одразу ж наші погляди з Юрком перетнулися, типу “та я мужик… я ризикну…”! Так і зробили. До того взяли, звісно, хачапурі із зеленню і класичні, а також ПХАЛІ на перекуску. Домашнє вино нам сказали, що одеське. Якось здивувало, але най буде.
Приготували дуууже швидко. Пхалі (баклажани з горіхами) я більше звик у формі кручеників, але і у такій формі стикався. Тут трошки розчарувався, бо йому явно бракувало солі, і баклажан навіть здавався трішки недопеченим. Зате горіхи були добрі і, головне, на совість почищені. До сих пір зуб болить, коли згадую випадок в ресторані КАВКАЗ (Шота Руставелі, 2).
Далі принесли нам хінкалі. Як намальовані! Може, подача трішки проста (просто біла тарілка), але це випадок, де недаремно заклад названий в честь страви! Тісто ніжне й еластичне. Фарш, можливо, не з преміум м’яса, але хто таке очікує в хінкалі? І головне: тут дійсно їх можна їсти згідно інструкції (яка, між іншим, є на столі): взяв за хвостик; надкусив; випив бульйон; з’їв; хвостик лишив.
Це прикольно, хоч мені думка залишати ті кінчики якось не по душі. Мені колись казали, що то ж просто кусок тіста… Я розумію, але все-таки… Ну на смак бомба і всі лишилися чистими :) Із зеленю мені навіть сподобалися ще більше, бо чілі + кінза для мене робить майже все ще трішки смачнішим :)
На кінець принесли наш довгоочікуванний “ХАЧАПУР” (то так кажуть на один ? ;) ). Великий, тісто золотистого кольору і пахне дуже апетитно. Наш офіціант знов пішов бігати, і тут знову наші погляди з Юрком перетнулися: а як же ту штуку їсти тепер ? SIRI ?!!
SIRI теж не знала, а вже на цю страву інструкції не було. Ну Юрко килішнув, що, певно, треба краї вмокати в сир і яйко. Кращої ідеї у нас не було, то ж ми так і зробили.
Тісто люксичне. Трошки нагадує те, що я роблю на класичні пиріжки на Різдво (на сметані). Сир гарно стопився і дуже гарно поєднувався з тістом. Єдине, що нам не пішло, то це кляте сире “яйко”. Зрозумійте правильно: я сирий жовток часто їм, але тут і білок був сирим. У нас був десь такий вигляд, як у Свята, коли нас Діма Борисов частував у Crab’s Burger устрицями…
Прийшовши додому, я написав моєму другу і корінному грузину, Левану (вище згадували про нього). Каже, що то з яйцем так і є, але що ми, барани, мали змішати його з сиром, перш ніж їсти. Треба буде якось прийти ще раз…
Висновок: якщо нас читає власник франшизи ХІНКАЛЬНЯ, прошу, підточіть всі свої філії так, щоб були, як на Кривій Липі. Це, певно, один із кращих “простих” грузинських закладів у Львові, і ми його відвідаємо ще раз! Для таких, як ми (менш обізнаних в кавказькій кухні), було б чудово додати «субтитри» в меню, щоб не смикати щохвилини Вашого офіціанта, хоч у цьому і певний шарм закладу.
Tsarmatrbebi (успіхів – по-грузинськи)!